ФОТОАРХІВ: З ЩОДЕННИКА СТАЛКЕРА: ПОХІД В ЗОНУ ВІДЧУЖЕННЯ

Вражаючу екскурсію по зоні відчуження проведе нам один блогер-сталкер. Почне він розповідь про збори до пішого переходу через зону до Прип'яті.

Територія колишньої військової частини, на території, якій базувався зенітно-ракетний полк.

Цього разу я був нелегалом, тобто я йшов туди на свій острах і ризик. У мене був провідник - тру сталкер, на рахунку, якого не один десяток нелегальних походів у зону. Спочатку планувалося, що зі мною поїде ще 4 людини, але як звичайно буває на заваді стають побутові проблеми, тому в Київ я поїхав один. Вже там я зустрівся з провідником і ми вирушили в похід.

Зараз тут практично нічого не залишилося. Останки техніки, гаражі, казарми і ангар, в якому зберігалися ракети.

Окремо потрібно розповісти про рюкзак. Ще вдома після того як я зібрав все необхідне, зваживши рюкзак, я зрозумів, що далеко з ним не піду. Він важив 19 кг. Після цього я виклав половину їжі та одягу. Вдалося знизити вагу до 15 кг. Коли я приїхав до Києва, я спеціально пішов до хостелу пішки 2 км.

Дійшовши до хостелу я викинув залишки тушонки, одяг, снікерси, спальник і сухе пальне. У підсумку в похід я пішов в одному комплекті одягу, маючи при собі 3 комплекти змінної нижньої білизни, 2 пари взуття (черевики і кросівки), мінімум їжі, ліхтарик, ніж і камеру з об'єктивами. Вагу вдалося знизити до 12 кг, більше викидати було нічого.

Зустрівшись рано вранці з провідником ми вирушили на автовокзал, звідки на маршрутці доїхали до села N, де пересіли на таксі і доїхали до межі «зони».

Пролізли через колючку і через поле побігли в ліс. Далі нам належало дістатися до військової частини, де можна було перепочити в очікуванні темряви. Продираючись через ліс ми проклинали мошок і комарів. Цих тварюк було стільки, що це просто жесть. Ніякі репеленти не допомагали. Ефект від них тривав протягом хвилин 15. Вони залітали в очі, ніс і вуха. Комахи були самою обтяжуючою обставиною за весь похід.

Діставшись до військової частини у нас було попереду 6-ть годин відпочинку, перед заключним марш-кидком по темряві до Прип'яті. Але замість того, щоб поспати, позасмагати, весь цей час я відмахувався від комарів і мошок.

Територія військової частини не така й велика. Раніше до неї вела дорога через ліс, але зараз вона повністю заросла.

У свій час ця військова частина захищала станцію і ЗОРЛС "Дуга", але після аварії на ЧЕАС її евакуювали однією з перших.

Більше про цю військову частину нічого розповісти не можу. Інформації немає.

Тут, як втім і скрізь побували "металісти", вони видерли проводку. На території зони діють як офіційні збирачі металу, так і чорні "металісти".

З настання темряви ми вирушили в дорогу. Не буду описувати як ми йшли 10 км по дорозі постійно ховаючись у канавах і кущах від проїжджаючих автомобілів, скажу те що в місто ми прийшли в 00:30. У місті, в одному покинутому будинку, в одній покинутій, але досить затишній квартирі нас чекали дві дівчини. Вони самі дійшли до міста і жили там вже 3 дні.

Діставшись до квартири ми насамперед випили напевно по літру води, тому що свої запаси скінчилися давно, а вода була тільки в місті.

Залишок ночі ми ділилися з дівчатами враженнями про дорогу. А о 4 годині ранку пішли на дах зустрічати світанок.

Світанки і заходи в Прип'яті просто шикарні. Попереду у мене у мене ще 3 світанки.

Зустрівши світанок і трохи поспавши, я вирішив подивитися квартири мертвого міста. Адже саме в квартирах було справжнє життя і в одну мить колись затишні квартирки перетворилися на нікому не потрібні бетонні коробки. Практично всі квартири представляють із себе жалюгідне видовище - постаралися металісти. Зрізаючи батареї вони просто викидали їх з вікон, не завжди переймаючись відкриванням останніх. Саме тому в багатьох квартира вибиті вікна.